Село Чернеча Слобода - центр сільської ради. Простягається воно вздовж русла пересихаючої річки Очеретянки, яка несе свої води в праву притоку Сули - Терн. Село лежить в мальовничій частині Придніпровської низовини. Абсолютна висота місцевості 191 метр. За деякими історичними даними в 1681 році в нашому краї спостерігались поштовхи земної кори. Клімат в районі Чернечі Слободи та всього нашого краю помірно-континентальний, м'який, з чітко вираженими порами року. Відстань до районного центру - м. Буринь - 28 км, до обласного центру м. Суми - 98 км. До найближчої залізничної станції «Путивль», з якою є автобусне сполучення, - 30км. Площа села - 748 га. Населення - 1488 осіб.
Перші люди з'явилися в нашій місцевості в епоху бронзової доби, про що свідчать археологічні знахідки того періоду.
Монголо-татарська навала вперше вдерлася на Русь в 1223 році. Дружини руських князів діяли неузгоджено, тому і зазнали поразки на річці Калці.-
В літо 1236-е хан Батий вдерся на територію нашого краю. Всі міста, городища і поселення загарбники перетворили на попелища, частину люду було уярмлено та понищено, а ті, що де-не-де уціліли порозбігалися по глухих містах і дебрях, де вели жалюгідне існування. Після татарської навали довгий час наш край був запустілим і диким. Лише в давніх пралісах та на вигородених городищах никали дикі звірі та птахи. Тільки по густих хащах ховалися родини колишніх сіверян.
В літо 1320-е литовські князі породичалися з київськими, під проводом Геденіна в 1320 році визволили Київ, в 1331 році поширили свої володіння і на наш край, в зв'язку з чим на наших територіях перестали існувати монголо-татарське Іго, а землі з населенням були приєднані до Литви.
У лютому 1386 року литовський князь Ягайло одружився з польською королевою ЯдвІгою, в зв'язку з чим утворилась єдина Польське-Литовська держава. До складу цієї держави увійшли і наші території, які за їх крайнім розташуванням все частіше називали Україною. Ця назва, як бачимо, прижилася й дотепер.
Тесть Яреми Вишневецького Завойський був членом по встановленню кордону в нашому краї, в суперечках з росіянами доводив, що волость Роменська заселилась ще в часи Казіміра IV в 1440 році, показував королівський привілей на волость Торговицю, яка з часом 1482 році була розорена Менглі Преєм.
Членом цієї комісії був лубенський староста Якоб Коляда. Отож до нашого часу біля села Чернеча Слобода залишилась могила-курган-знак, яку й досі в народі називають «Колядиха». В 1647 році була створена російсько-польська змішана комісія для уточнення кордону та межування в нашому краї. До складу комісії входили від російської держави - Севський, намісник Зам'ятне Федорович Леонтьев (ім'я якого носить сучасний хутір Леонтьєвка) дворянин Федір Михайлович М'якинін та д'як Григорій П'ятий; від польського уряду Адам Кисіль, межевий суддя Станіслав Пенчевський та підчаший Ян Пенчинський. Ними були встановлені нові межі кордону.
За столипінської реформи на Колядисі утворився хутір, де народжувалися, жили і помирали працьовиті українські селяни. Через деякий час люди з Колядихи почали перебиратися до Чернечої Слободи, х. Лебедева (нині Конотопського району), а хутір почав заростати вербами та кущами лози. На Колядисі росла цінна порода верби, яку у народі називають «червона», за колір її деревини. Саме Із неї сільські теслі будували рибацькі човни, що славилися більшою витривалістю, ніж човни із звичайної верби.
Сьогодні про те місце залишилася лише людська пам'ять, старий цвинтар, та острівець верболозу
Село засноване у другій половині XVII століття ченцями - втікачами із Києво-Печерської Лаври. Свідченням цьому є списки жителів Чернечої Слободи (вона входила до Смілівської вотчини Києво-Печерської Лаври), які ще до цього часу збереглися у лаврських архівах. Друга назва села «Слобода Монастирська» також згадується у лаврських архівах у скарзі архімандрита Зосима у Київ, датована 1763 роком. Підтвердженням приналежності с. Чернечої Слободи до Києво-Печерської Лаври є план карти Смілівської вотчини, оригінал якої зберігається у Лаврі. А заснована Смілівська лаврська волость у 1739 році Собором Києво-Печерської Лаври.
В 70-х роках XVII століття чернечослобідські селяни Юхим Бараненко та Яків Мироненко перебували у загоні Семена Гаркуші. До наших днів дійшла історія про те, як Семен Гаркуша провчив чернечанського попа, який вірою і правдою служив російському уряду.
Жителі села ніколи не були нічиїми кріпаками, а належали до казенних. 23 квітня 1786 року Катерина II видала указ про відібрання монастирських вотчин на Україні. Згідно цього указу всі документи, плани, грамоти і письмові справи у монастирях були відібрані і передані до «казенної палати».
Іменним указом, даним Синоду про штати Київської та інших єпархій, зазначено: «Вводячи належну єдність в утриманні архієрейських будинків та монастирів, звільняючи духовних владик і чинів від невластивого їм урядування селами, господарчих турбот, а всього найбільше непристойного духовному сану ходіння в суди по тяжбам і суперечкам... і стараючись утворити різну для суспільства користь, повеліла: «Ліквідувати чоловічі монастирі в Смілому та Чернечій Слободі.
В 1803 році село Чернеча Слобода ввійшло до Роменського повіту Полтавської губернії.
У 1814 році у Чернечій Слободі за кошти прихожан була збудована Свято-Троїцька церква, яка мала категорію II класу, а дзвін у 102 пуди лунав на три губернії (Полтавську, Чернігівську і Курську)
У 1846 році на правому березі річки Очеретянки була збудована церква Різдва Богородиці, що мала витончену архітектуру і особливої краси чавунну огорожу. У 30-х роках XX століття обидві церкви були зруйновані радянськими активістами. Єдине, що залишилося нам на згадку - це сторожка Різдва Богородиці, що є найстарішою будівлею села.
Школа в селі заснована в 1843 році і була влаштована в громадському будинку. Першим вчителем був Андрій Тимофійович Букшований, помічником вчителя - Віра Данилівна Андрієвська (з Полтавського епатріального жіночого училища). Закону Божого навчав священник Данило Іванович Андрієвський . В 1905 році в селі почало діяти народне училище. У Чернечій Слободі із 8 тисяч населення в 1910 році письменних було чоловіків 329 І тільки 31 жінка. У шкільній бібліотеці налічувалося всього 68 книжок.
За даними Сумського державного архіву Чернечослобідська волость на 1905 рік налічувала 9481 жителя. Серед них: селян - 9410, міщан і цехових -44, інших верств населення - 27 чоловік.
У 1906 році було відкрито лікарську дільницю, яка обслуговувала населення Чернечослобідської та Хустянської волостей. Дільниця була розміщена у найманому приміщенні, У ній працювало 3 фельдшери. Населення обслуговував лікар Смілівської лікарні. Таким чином, на 23504 чоловіки (дві волості) був лише один лікар.
На кінець XIX століття в селі діяли дві церкви, недільний базар, п'ять триденних ярмарок, 105 вітряків і 13 олійниць.
Для Чернечої Слободи характерним була велика кількість відхідників на літні заробітки у Таврію, на Кубань, Катеринославщину. Зокрема, з села щовесни відхідниками ставали 1100-1200 душ.
Радянська влада була встановлена у 1918 році, але загальної підтримки у населення не набула, а навпаки відчувався великий супротив.
Страшні роки голодомору 1932-1933 років забрали з життя понад 2 тисячі чернечослобідчан. Очевидцем тих часів був наш земляк - Лука Гусак, який описав ті події в своєму щоденнику. Як книга, «Сповідь приреченого», його спогади побачили світ у 2006 році. Зусиллями громадськості села в 2007 році був встановлений пам'ятник жертвам голодомору, автором проекту якого є відомий художник-графік з Успенки М.М.Бондаренко.
На території села 1934 року діяла Маршалівська моторно-тракторна станція, яка діяла до 1958 року. Окрім станції в Чернечій Слободі існувало п'ять колгоспів. Пізніше, після війни, вони були об'єднані в один - «ПОЛІТВІДДІЛ».
22 червня 1941 року назавжди увійшло в історію нашого народу, як день, коли розпочалась Велика Вітчизняна війна. Перші мобілізації в нашому селі відбулися 22 червня. На фронт того ж дня пішли Шаповал Дмитро та Божок Павло, а потім - іще і іще... Всього на фронтах воювало 634 наших односельці. 9 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники увірвалися в Чернечу Слободу. Спочатку приїхали мотоциклісти. Пізніше була створена община, та вибрана будівля для бургомістра. З числа місцевих були поліцаї. Було призначено наглядачів-об'їздників, які виганяли селян на роботу. Фашисти забрали все колгоспне майно. Все, що було напрацьовано за роки окупації, пішло на потреби німецької армії. Село було підпорядковане Смшівській комендатурі. На примусові роботи до Німеччини було відправлено 484 жителі Чернечої Слободи.
Понад 400 чернечослобІдчан віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Визволяла Чернечу Слободу 121-а орденів Суворова і Богдана Хмельницького II ступеню стрілецька дивізія під командуванням генерала Ладигіна. Визволяючи село, радянські війська втратили 27 воїнів, які були поховані в братській могилі. Пам'ятник воїнам було споруджено у 1954 році. Загальні збитки від війни по селу сягають 5 мільйонів карбованців.
Після війни село почало відбудовуватися. В 1954 році на території села був збудований цегельний завод. На початку 1960 років на території нашого села почав працювати побуткомбінат. Автобусне сполучення між Конотопом і Сумами почало діяти з 1964 року. У 1969 було відкрито пошту, а в 1970 -сільський будинок культури, В 1976 році були прокладені дороги з твердим покриттям. Цього ж року в центрі села було відкрито торговий центр.
В 1989 році на території села почав функціонувати Музей історії. У 1992 році було збудовано місток через Великий ставок, який з'єднав дві частини села.
До 2004 року на території села діяли дві школи - одинадцятирічка, що знаходилася в центрі нашого села (нове приміщення збудоване в 1988 році) та восьмирічна школа (рік відкриття - 1972), яка була збудована на місці церкви Різдва Богородиці. На даний час функціонує лише один навчальний заклад - Чернечослобідський НВК (директор – Білошапка Галина Григорівна).
На сучасному етапі в нашому селі діє декілька фермерських господарств. Одне з найбільших і найуспішніших - фермерське господарство «Віталія», яке очолює Думенко В.П. В 2008 році Чернечу Слободу було газифіковано. На даний момент на території села діє:
• Народний музей Історії села;
• одна школа - НВК;
• бібліотека;
• дільнича лікарня;
• 6 магазинів;
• сільська рада;
• відділ зв'язку;
• газозаправочна станція;
• Будинок культури;
• аптечний кіоск;
• ветеринарна аптека;
• Свято-Троїцька церква;
• двічі на тиждень базар.
Чернеча Слобода - місце народження видатних людей.
Вихідцями нашого села є відомий художник-аквареліст, член спілки художників Росії Михайло Васильович Попелюшенко, лауреат Державної премії УРСР, доктор історичних наук, професор Михайло Абрамович Рубач, підполковник, працівник технічної служби в галузі космічного обладнання Іван Захарович Лисий, релігієзнавець, доктор філософських наук Іван Павлович Мозговий, гуморист Віктор Макарович Осадчий
За добросовісну працю чернечослобідчани нагороджені орденами і медалями. Серед них орденоносці - М.С.Прядка, Г.І.Спаський.
В адміністративних межах села Чернеча Слобода знаходилось 11 хуторів: Огіїв, Сторчаків, Громиківка, П'явчин, Пирогів, Осадчі, Могильчине, Фастівці, Колядиха, Мокре, Цьомин. На сьогоднішній день більшість з них вже зникли. Такі хутори, як Громиківка, Сторчаків були приєднані до інших сіл, які були утворені на Тернових верхах (Бурики, Романчуки).
Цікава історія про існування хутора Фастівці, який був заснований в 1711 році. Гетьман Скоропадський з полковником Антоном Танським (зятем Палія) та генералом Рене робили переселення і в нашому краї. Навіть церкви розбирали, складали на вози та везли з собою. Фастівці проіснували до 1970-го року. Знаменитий хутір тим, що з нього вийшла Фастівець Марія - мати Климентія Квітки, чоловіка Лесі Українки.
Вчитель історії Чернечослобідського НВК Тригуб Оксана Олексіївна
за допомогою архівних матеріалів народного музею історії села Чернеча Слобода (директор Овсієнко Л.К.)